Не звернувся із заявою про прийняття спадщини – втратив право визнати заповіт недійсним.

Відмовлено у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, оскільки позивач не прийняв спадщину у строки.

Інформація щодо спадкування актуальна 2023 рік

 Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що про смерть спадкодавця ОСОБА_1 було відомо у день смерті спадкодавця та відкриття спадщини, у шестимісячний строк він не подавав заяви про прийняття спадщини. Отже, довідатись про наявність спірного заповіту, оригінал якого знаходився у його матері ОСОБА_3 , у позивача не було перешкод та із дотриманням позовної давності оспорити цей заповіт. Крім цього, установлено, що за заповітом, складеним 25 липня 2009 року, згідно з яким ОСОБА_4 все своє майно заповів своєму синові ОСОБА_2 , не відкривалась спадщина. Відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину видано за законом.

ВІДЕО ПОРАДИ ЮРИСТА ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ…

Рішення апеляційної інстанції залишене в силі.

Постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 343/800/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86958983

Зміст Постанови суду про визнання заповіту недійсним:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений на користь ОСОБА_2 , що посвідчений секретарем виконавчого комітету Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 25 липня 2009 року та зареєстрований у реєстрі за № 29.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . Після смерті батька спадщину, яка складалася з простих іменних акцій Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» (далі – ВАТ «Укрнафта»), номінальною вартістю 0, 25 грн у кількості 483 штук, що належали спадкодавцю на підставі сертифіката акцій, виданого 04 грудня 2002 року, серія А № 7905, за законом успадкував його брат ОСОБА_2 . Нещодавно йому стало відомо, що його батько ОСОБА_4 за кілька днів до своєї смерті склав заповіт на користь відповідача. Відповідно до заповіту батько заповів на користь відповідача все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого воно б не складалося і взагалі все те, на що за законом матиме право і що буде належати йому на момент смерті. Ознайомившись із заповітом, він помітив, що підпис у ньому є підробленим і візуально відрізняється від інших підписів, які вчиняв батько на різних документах за свого життя. З цього приводу вважає, що заповіт, який начебто складений від імені його батька, не складався та не підписувався ним особисто, а на ньому міститься напис та підпис іншої особи, які суттєво відрізняються від підписів та почерку на інших документах, вчинених батьком ще за життя, тому заповіт є таким, що не відповідає дійсності, а відтак його необхідно визнати недійсним, що стало причиною для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений на користь ОСОБА_2 , що посвідчений секретарем виконавчого комітету Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області 25 липня 2009 року та зареєстрований у реєстрі за № 29, поновивши позивачу строк звернення до суду за захистом своїх прав як пропущений з поважних причин. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що заповіт ОСОБА_4 від 25 липня 2009 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області та зареєстрований в реєстрі за № 29, ним не підписувався, тому з цих підстав необхідно визнати його недійсним. Крім цього, суд послався на те, що про існування зазначеного заповіту позивач дізнався у липні 2016 року, з копією заповіту ознайомився у лютому 2017 року, тому поновив позивачу строк звернення до суду за захистом своїх прав як пропущений з поважних причин.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Долинського районного суду від 07 лютого 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що про смерть спадкодавця ОСОБА_1 було відомо у день смерті спадкодавця та відкриття спадщини, у шестимісячний строк він не подавав заяви про прийняття спадщини. Отже, довідатись про наявність спірного заповіту, оригінал якого знаходився у його матері ОСОБА_3 , у позивача не було перешкод та із дотриманням позовної давності оспорити цей заповіт. Крім цього, установлено, що за заповітом, складеним 25 липня 2009 року, згідно з яким ОСОБА_4 все своє майно заповів своєму синові ОСОБА_2 , не відкривалась спадщина. Відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину видано за законом.

Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання поважним пропуску позовної давності, оскільки про наявність заповіту йому стало відомо лише у липні 2016 року.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах

держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме – обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, дав оцінку тому, що позивачу було відомо про факт смерті спадкодавця ОСОБА_4 з моменту його смерті, проте до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або видачу свідоцтва ОСОБА_1 не звертався. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів, що він не міг дізнатися про порушення свого права у встановлені законом строки.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що за встановлених судами обставин, коли оспорюваний заповіт фактично не було реалізовано, відповідач успадкував майно у порядку спадкування за законом, а позивач не реалізував своє право на спадкування, оскільки не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 не довів, яке його право та яким чином було порушене.

Оцінюючи останнє, Верховний Суд виходить з того, що під час розгляду цієї справи судами позивач не довів факт порушення його прав та інтересів, не надавши відповідних доказів прийняття ним спадщини, що відкрилася після смерті батька.

Касаційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року залишити без змін.

ПОРАДИ АДВОКАТА ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ.

З повагою адвокат у справах про визнання заповіту недійсним…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *