Судова практика: Витребування майна з чужого незаконного володіння

Судова практика з приводу витребування майна з чужого незаконного володіння.

Інформація актуальна станом на 2023 рік

Встановлена правова позиція відносно того, що можливо поновити права власника, навіть якщо майно було декілька разів перепродане. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2012 року м. Київ. Справа № 6-2319св11.

ПОПЕРЕДНЯ ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ АДВОКАТА ПО НЕРУХОМОСТІ БЕЗКОШТОВНО.

Встановлена правова позиція відносно того, що можливо поновити права власника, навіть якщо майно було декілька разів перепродане. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2012 року м. Київ. Справа № 6-2319св11.

КОНСУЛЬТАЦІЇ ЮРИСТІВ ЩОДО ПЕРЕВІРКИ РИЗИКІВ ПРИ КУПІВЛІ НЕРУХОМОСТІ.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Сімоненко В.М.
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О., Юровської Г.В.

ВСІ ПИТАННЯ ЩОДО ВИТРЕБУВАННЯ МАЙНА З ЧУЖОГО НЕЗАКОННОГО ВОЛОДІННЯ.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконкому Дзержинської районної у м.Харкові ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про скасування рішення виконкому, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договору дарування, поновлення порушеного права користування житловим приміщенням, вселення;
за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, виконкому Дзержинської районної у м. Харкові ради, ОСОБА_3, відділу громадянства та реєстрації фізичних осіб Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України у Харківській області, Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» про визнання добросовісним набувачем нерухомого майна, визнання договору купівлі – продажу дійсним, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, про зобов’язання зняти з реєстрації,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення
апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року,
встановила:
У листопаді 2006 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до виконкому Дзержинської районної у м. Харкові ради, ОСОБА_3 про зобов»язання виконкому укласти з нею договір найму жилого приміщення – квартири АДРЕСА_1, зобов»язання відділу громадянства та реєстрації фізичних осіб Дзержинкського району зареєструвати її у квартирі, а ОСОБА_9 та ОСОБА_3 зняти з реєстрації. Позовні вимоги мотивувала тим, що вона тривалий час проживала у квартирі однією сім’єю без реєстрації шлюбу із квартиронаймачем квартири – ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.Крім того, просила визнати сина ОСОБА_9 – відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, з тих підстав, що відповідач у квартирі не проживає.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2006 року позов ОСОБА_4 задоволено. Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 26червня 2007 року заочне рішення скасовано за заявою ОСОБА_3
У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом, який в подальшому уточнив, про відновлення його порушеного права користування квартирою. Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначав, що він був зареєстрований та проживав у квартирі свого батька ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1. У листопаді 2006 року батько помер. На підставі заочного рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 8 грудня 2006 року за позовом ОСОБА_4 його зняли з реєстрації у квартирі, рішенням виконкому Дзержинського району від 19 грудня 2006 року укладено договір житлового найму з ОСОБА_4, після чого остання приватизувала квартиру і продала її ОСОБА_6, в подальшому квартиру неодноразово було відчужено. Про існування заочного рішення, яким його позбавили житла , він дізнався значно пізніше, оскільки до суду його не викликали.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не жила із його батьком, рішення суду, на підставі якого ОСОБА_4 оформила договір найму та право власності на квартиру, скасовано, просив визнати недійсним рішення виконкому про укладення із ОСОБА_4 договору найму квартири, визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на квартиру у порядку приватизації, а також договір купівлі – продажу квартири, за яким
ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_6, ОСОБА_6 продала квартиру ОСОБА_5, ОСОБА_5 подарувала квартиру ОСОБА_8, ОСОБА_8 продав квартиру ОСОБА_7, оскільки у ОСОБА_4 та у наступних продавців не було права на відчуження квартири, та розірвати договори, сторони повернути у первісний стан. Також просив вселити його у квартиру.
Ухвалою суду від 11 травня 2010 року позовна заява ОСОБА_4 залишена без розгляду.
У червні 2010 року ОСОБА_7 подала зустрічний позов та просила визнати її добросовісним набувачем спірної квартири, визнати дійсним договір купівлі-продажу від 11 жовтня 2007 року, за яким вона стала власником квартири. Вимоги обґрунтовувала тим, що вона купила квартиру у ОСОБА_8, який був власником квартири. Заборони на продаж квартири не було, вона є добросовісним набувачем, однак її право власності не визнається ОСОБА_3, який заявив до неї позов. Крім того, ОСОБА_7 просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою та зобов»язати відділ громадянства та реєстрації фізичних осіб Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України у Харківській області зняти ОСОБА_3 з реєстрації у спірній квартирі з тих підстав, що ОСОБА_3 власником квартири не був, станом на лютий 2007 року не жив у квартирі, втратив право користування нею.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено, скасовано рішення Дзержинського райвиконкому м.Харкова від 19 грудня 2006 року про укладення з ОСОБА_4 договору житлового найму спірної квартири, визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на ім’я ОСОБА_4, визнано недійсними договори відчуження квартири АДРЕСА_1 із поверненням сторін у первісний стан, поновлено право ОСОБА_3 на користування зазначеною квартирою та вселено його у квартиру.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про визнання її добросовісним набувачем спірної квартири, про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою та зняття його з реєстрації у квартирі відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Позов ОСОБА_7 частково задоволено. Визнано її добросовісним набувачем квартири за договором купівлі-продажу від 11 жовтня 2007 року. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_7 вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 28 липня 2010 року.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 на підставі ордеру був зареєстрований та проживав у АДРЕСА_1. Квартира не була приватизована. Син ОСОБА_9 – ОСОБА_3 у 1996 році був прописаний до батька у квартиру у якості члена сім»ї. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 08 грудня 2006 року задоволено позов ОСОБА_4 про зобов»язання виконкому укласти з нею договір найму на квартиру, визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, про зняття його та ОСОБА_9 з реєстрації у квартирі.
Рішенням виконкому Дзержинської у м. Харкові ради від 19 грудня 2006 року з ОСОБА_4 укладено договір найму квартири АДРЕСА_1, 29 грудня 2006 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житло у порядку приватизації. ОСОБА_3 знято з реєстрації у квартирі.
На підставі нотаріально посвідчених договорів 29 грудня 2006 року ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_6, 19 лютого 2007 року ОСОБА_6 продала квартиру ОСОБА_5, 11 вересня 2007 року ОСОБА_5 подарувала квартиру ОСОБА_8, 19 жовтня 2007 року ОСОБА_8 продав квартиру ОСОБА_7
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 червня 2007 року заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 08 грудня 2006 року скасоване за заявою ОСОБА_3, в подальшому позовну заяву ОСОБА_4 залишено без розгляду.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про поновлення порушеного права користування квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, на підставі якого із ОСОБА_4 був укладений договір найму та вона оформила право власності на квартиру, скасовано, при новому розгляді позовна заява ОСОБА_4 залишена без розгляду, а тому у ОСОБА_4 не виникло права на укладення договору житлового найму та приватизацію квартири, а відповідно є недійсним свідоцтво про право власності на її ім»я та договори відчуження квартири. ОСОБА_7 відмовлено у позові на підставі ст.ст.330,390 ЦК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_3 у позові, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 втратив право користування квартирою, тому його права не порушені, ОСОБА_7, яка є останнім власником квартири, є добросовісним набувачем, оскільки купила квартиру на законних підставах.
З такими висновками судів погодитися у повній мірі неможливо.
Ч.1 ст. 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають, при ухваленні рішень судами неправильно застосовані норми матеріального права,не застосовано закон, який підлягає застосуванню, а тому рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться у судовому порядку ( ст.72 ЖК України).
ОСОБА_3 був зареєстрований у квартиру до батька, як член сім»ї квартиронаймача ОСОБА_9, у відповідності до ст.64 ЖК України, набув право користування квартирою за життя квартиронаймача. Квартиронаймач ОСОБА_9 не оспорював право сина – ОСОБА_3 на користування квартирою. Закон не передбачає автоматичної втрати права користування жилою площею члена сім»ї квартиронаймача у разі смерті останнього. Протягом шести місяців після смерті квартиронаймача, у лютому 2007 року, ОСОБА_3, дізнавшись про наявність справи у суді щодо спірної квартири, подав заяву про скасування заочного рішення, оскільки справа була заслухана у його відсутність, при новому розгляді заявив позов про відновлення його права користування квартирою. Виконкомом Дзержинського району м.Харкова позов ОСОБА_3 визнаний.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 8 грудня 2006 року, на підставі якого ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування квартирою, та знято з реєстрації, скасовано 26 червня 2007 року, позов ОСОБА_4 залишений без розгяду.
Позивачка ОСОБА_7 купила квартиру 19 жовтня 2007 року, тобто, ОСОБА_3 не були порушені її права, а тому ОСОБА_7 необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, та зняття його з реєстрації.
Оскільки скасовано рішення суду, на підставі якого виконкомом було винесено рішення про укладення з ОСОБА_4 договору найму на квартиру, рішення виконкому підлягає скасуванню.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, що діяла на час її приватизації ОСОБА_4, підлягають квартири, які використовуються громадянами на умовах найму. Право на приватизацію квартир державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни, які постійно проживають у цих квартирах ( ст.4 Закону).
ОСОБА_4 на підставі рішення суду набула право на укладення договору найму та на приватизацію квартири, отримала свідоцтво про право власності. Оскільки судове рішення скасовано, зазначеним рішенням скасовується рішення виконкому про укладення договору найму, відпали підстави набуття права ОСОБА_4 на приватизацію квартири.
За таких обставин підлягає задоволенню позов ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, видане на ім»я ОСОБА_4 29 грудня 2006 року.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також моральним засадам суспільства.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п»ятою та шостою ст.203 ЦК України.
Відповідно до ч.3ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним( оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У зв»язку з тим, що свідоцтво про право власності на ім»я ОСОБА_4 є недійсним, ОСОБА_4 не була законним власником квартири та не мала права на відчуження квартири, договір купівлі-продажу від 29 грудня 2006 року, за яким ОСОБА_4 продала спірну квартиру ОСОБА_6, як укладений у порушення ст.317 ЦК України, необхідно визнати недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1 215 ЦК України. З цих же підстав підлягають визнанню недійсними і наступні договори відчуження, як такі, що суперечать закону та порушують права позивача. При цьому, колегія приймає до уваги, що договори відчуження від 11 вересня 2007 року та від 11 жовтня 2007 року укладені під час розгляду цієї справи.
Скасування рішення суду про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою із залишенням позову ОСОБА_4 без розгляду, скасування рішення виконкому про укладення договору найму квартири з ОСОБА_4 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру на її ім»я поновлює позивача у правах на спірну квартиру.
За таких обставин, права позивача поновлюються шляхом визнання договорів відчуження квартири недійсними та повернення квартири у комунальну власність.
Спірна квартира вибула із володіння та користування поза волею ОСОБА_3, він має речове право на цю квартиру, відчуженням квартири порушені його права на користування квартирою, тобто він є заінтересованою особою у розумінні ч.3 ст.215 ЦК України.
З огляду на викладене, підлягає задоволенню його позов про визнання недійсними договорів: купівлі-продажу від 29 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6; купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5; дарування від 11 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8; купівлі-продажу від 19 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 із поверненням сторін за договорами у первісний стан.
Позовні вимоги ОСОБА_3 про розірвання зазначених договорів не підлягають задоволенню, оскільки законом не передбачено одночасне розірвання договору та визнання його недійсним.
Внаслідок визнання договорів відчуження недійсними спірна квартира втрачає статус приватної власності, тобто, повертається до державного житлового фонду.
Виконкомом Дзержинської районної ради м.Харкова визнані позовні вимоги ОСОБА_3, у тому числі, і позов про його вселення.
Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначеному законом.
За таких обставин підлягає задоволенню позов ОСОБА_3 про вселення у спірну квартиру.
Позовні вимоги ОСОБА_7 про визнання її добросовісним набувачем квартири не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушено право особи у спосіб, встановлений законом, а законом такий спосіб захисту не передбачений.
Також не підлягає задоволенню позов ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2007 року дійсним, заявлений на підставі ст. ст.218,392 ЦК України, оскільки договір купівлі – продажу від 19 жовтня 2007 року оформлений нотаріально, а ст.218 ЦК України регулює наслідки недодержання письмової форми договору, ст.392 ЦК України не передбачає визнання договору дійсним. Крім того, цим рішенням договір визнаний недійсним.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
вирішила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати рішення виконкому Дзержинської районної у м. Харкові ради від 19 грудня 2006 року № 188/14 про укладення з ОСОБА_4 договору житлового найму квартири АДРЕСА_1.
Визнати недійсним свідоцтво від 29 грудня 2012 року про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, сторони повернути у первісний стан.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, сторони повернути у первісний стан.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 11 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, сторони повернути у первісний стан.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, сторони повернути у первісний стан.
Вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1.
В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовити.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М.Сімоненко Судді : В.І.Амелінn Т.П. Дербенцева С.О.Карпенко Г.В.Юровська

Адвокат з питань нерухомості в місті Київ на російській.

1 коментар до “Судова практика: Витребування майна з чужого незаконного володіння

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *