Якщо ви отримали майно колись в оренду – то про набувальну давність і не мрійте.

Якщо майно надано в тимчасове користування власником, застосування права набувальної давності неможливе.

Касаційну скаргу залишено без задоволення, бо будинок був наданий у тимчасове користування, а також позивач знав, про титульного власника будинку протягом всього часу користування.

Послуги адвокатів та юристів по питаннях набувальної давності.

Постанова ВСУ

справа №571/335/16-ц від 28 лютого2018 року

 Обставини справи №571/335/16-ц від 28 лютого2018 року

Сім’я ОСОБА_4 вселилась у спірний будинок у 1990 році без відома і згоди колгоспу ім. Дзержинського (що на той час був власником будинку) як сім’я лікаря та користувалась цим будинком у зв’язку з роботою ОСОБА_4 у Борівській дільничній лікарні.

Задоволення позовних вимог про визнання права власності на майно в порядку набувальної давності можливе лише за умов добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння, однак факт відкритого безперервного володіння позивачем спірним нерухомим майном протягом десяти років не знайшов свого підтвердження, а інші підстави для задоволення позову відсутні.

Узагальнення судової практики з питань набувальної давності.

При цьому судом взято до уваги, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, тобто сама ніколи не володіла спірним майном.

Підставою для відмови у задоволенні касаційної скарги було порушення вимог ст. 344 ЦК України, а саме: при користуванні будинком позивач знав про відсутність у нього підстав для набуття права власності на будинок, оскільки спірний будинок належав та належить СГПП «Промінь» на титульному праві власності, тому не дає право позивачу на застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 344 ЦК України.

Відповіді юристів з усіх питань набувальної давності.

Постанова

Іменем України

28 лютого2018 року                                                                                          м. Київ

справа №571/335/16-ц

провадження № 61-3039 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого  Стрільчука В. А.,

суддів:             Кузнєцова В. О.,                                      Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач),          Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3,

відповідач -сільськогосподарське приватне підприємство «Промінь»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року у складі головуючого судді Комзюк А. Ф. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Максимчук З. М., Шеремет А. М., Хилевича С. В.,

Зразки позовних заяв по спірних питаннях набувальної давності.

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до сільськогосподарського приватного підприємства «Промінь» (далі – СГПП «Промінь») про визнання права власності за набувальною давністю.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що її батько ОСОБА_4

у 1990 році, як молодий спеціаліст – сімейний лікар, отримав будинок АДРЕСА_1. Згідно з погосподарською книгою НОМЕР_1 особовий рахунок НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 у с. Борове рахується за ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 року батько позивача помер, не залишивши після себе заповіту. 10 лютого 2016 року до Рокитнівськоїдержавної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_5 із заявою про відмову від належної їй частки спадкового майна, яке залишилось після смерті її чоловіка, на користь позивача. У строк, передбачений чинним законодавством, позивач звернулася з заявою про прийняття спадщини до Рокитнівської державної нотаріальної контори та 29 лютого 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль марки «OpelVectra», 1991 року випуску. У видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказаний будинок і надвірні будівлі та споруди було відмовлено у зв’язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 за набувальною давністю.

18 серпня 2016 року за заявою представника позивача у справі замінено первісного відповідача – Борівська сільська рада Рокитнівського району Рівненської області на належного – сільськогосподарське приватне підприємство «Промінь».

Рішенням Рокитнівського

районного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову.

Судове рішення мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог та відсутністю підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на спірне майно.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з’ясував дійсні обставини справи, перевіривдоводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили закон, а тому вважає рішення суддів незаконними.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано Верховному Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, постійно проживав і був зареєстрований АДРЕСА_4, разом з ним на час смерті проживала дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка була зареєстрована з 20 червня 2012 року, що підтверджується копією паспорта. Без реєстрації проживала дружина ОСОБА_5, що підтверджується довідкою сільської ради.

Відповідно до виписки з погосподарської книги НОМЕР_1, особовий рахунок НОМЕР_2, виданої Борівською сільською радою, від 4 листопада 2015 року № 2941, домогосподарство за адресою: АДРЕСА_5, рахується за ОСОБА_4

Згідно з технічним паспортом та повідомленням Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації будинок АДРЕСА_6 рахується за ОСОБА_4, право власності на житловий будинок не зареєстроване, а технічний паспорт на житловий будинок не є правовстановлюючим документом.

Відповідно до довідок від 26 квітня 2016 року АДРЕСА_7 знаходиться на балансі СГПП «Промінь». Будинок був наданий ОСОБА_4 у 1990 році як квартира для тимчасового проживання. Зазначений будинок включено до переліку розпайованого майна.

Відповідно до довідки Борівської сільської ради від 5 червня 2016 року № 2893 встановлено, що ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_8 з 20 червня 2012 року по цей час.

З 16 липня 1994 року проживала за вказаною адресою без реєстрації.

ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, проживав за цією адресою з 30 березня 1998 року.

З додатку № 1 до матеріалів з реструктуризації колективного сільськогосподарського підприємства «Промінь» у приватне сільськогосподарське підприємство «Промінь» вбачається, що до переліку майна, що не підлягає розпаюванню, включений житловий будинок, 1970 року побудови.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі статтями 10, 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав, установлених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Зокрема, правильним є висновок суду про те, що ОСОБА_4 при користуванні даним майном знав про відсутність у нього підстав для набуття права власності на будинок, оскільки спірний будинок належав та належить СГПП «Промінь» на титульному праві власності, тому не дає право позивачу на застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 344 ЦК України.

Враховуючи, що сім’я ОСОБА_4 вселилась у спірний будинок у 1990 році з відома і згоди колгоспу ім. Дзержинського (що на той час був власником будинку) як сім’я лікаря та користувалась цим будинком у зв’язку з роботою ОСОБА_4 у Борівській дільничній лікарні, тому задоволення позовнихвимог про визнання права власності на майно в порядку набувальної давності можливе лише за умов добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння, однак факт відкритого безперервного володіння ОСОБА_3 спірним нерухомим майном протягом десяти років не знайшов свого підтвердження, а інші підстави для задоволення позову відсутні. При цьому судом взято до уваги, що позивач

ОСОБА_3 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, тобто сама ніколи не володіла спірним майном.

Посилання позивача, що вона володіє спірним будинком добросовісно, а тому за нею слід визнати право власності за набувальною давністю, суд вважає безпідставними, оскільки ОСОБА_3 не довела підстав для визнання на нею права власності на зазначене нерухоме майно за набувальною давністю, що є її процесуальним обов’язком.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із вказаними висновками судів, адже такі є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на вищевказаних нормах матеріального права, які правильно застосовані судом.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 рокуперевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги про те, що СГПП «Промінь» не проявляло інтерес до будинку, що, на її думку, свідчить про добросовісність володіння, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                         В. А. Стрільчук

Судді:                                                                               В. О. Кузнєцов

                                                                                         С.О. Погрібний

                                                                                         О.В. Ступак

                                                                                         Г.І. Усик

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Нерухомість, Судова практика | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *