Визнано заповіт недійсним, оскільки померлий зловживав спиртними напоями

Визнано заповіт недійсним, оскільки померлий зловживав спиртними напоями

Інформація щодо спадкування актуальна станом на 2023 рік

У даному Рішенні Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ визнано заповіт недійсним, оскільки померлий зловживав спиртними напоями, та через сукупність інших обставин. Слід зауважити, що у даній справі експерт вказав, що померлий розумів значення своїх дій.

РІШЕННЯ у справі 22-ц/796/33/2014 від 09 липня 2014 року

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючого судді: Мазур В.В.

суддів: Білий О.О., Ковш І.І.

при секретарі: Калаш В.О.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подану представником на підставі довіреності ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання заповіту та договору дарування недійсними‚

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом про визнання заповіту та договору дарування недійсними. Свої вимоги мотивували тим, що після смерті їх батька ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, їм стало відомо про наявність складеного померлим у 2005 році заповіту, у відповідності до умов якого усе його майно після смерті переходить у власність відповідача. Крім того, у 2009 році шляхом укладання договору дарування, батько розпорядився належною йому квартирою АДРЕСА_1 на користь відповідача. За життя батько в приватних бесідах з ними, своїми родичами та близькими друзями неодноразово висловлював наміри передати належне йому майно донькам. Оскільки на час складання заповіту та договору дарування їх батько з 1996 року неодноразово проходив лікування від алкогольної залежності, внаслідок зловживання алкогольними напоями у нього спостерігались приступи агресії і провалів пам’яті, а стан його здоров’я погіршувався, останній не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, позивачі просили визнати недійсними заповіт, складений ОСОБА_8 24.11.2005 року на ім’я ОСОБА_5 та договір дарування квартири, укладений 29.12.2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.05.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважаючи, що рішення не відповідає вимогам закону, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування судом фактичних обставин справи, в поданій представником апеляційній скарзі просять його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обгрунтування своїх вимог посилаються на те, що покази допитаних судом свідків мають великі розбіжності, викладені в рішенні висновки суду не відповідають таким показам. Висновок суду про те, що постановою ДІМ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві спростовано факт алкогольної залежності ОСОБА_8 є необґрунтованим, оскільки в ході дослідчої перевірки органами дізнання не було вжито всіх можливих заходів з метою встановлення істини подій, викладених в заяві позивачів від 17.02.2012 року, зареєстрованої в ЖРЗПЗ №3403. Судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання позивачів  про повторне направлення справи для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи та не взято до уваги тієї обставини, що послуги експерта за проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 01.10.2012 року були позивачами оплачені. Суд не перевірив доводів позивачів, не дослідив наданих сторонами доказів та належним чином не обґрунтував висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

В судовому засіданні суду апеляційної представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.

ОСОБА_5 та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити.

Треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповіту та договору дарування недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені позивачами підстави для задоволення позову та доводи про те, що ОСОБА_8 на час складання заповіту 24.11.2005 року та на час укладання договору дарування 29.12.2009 року не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними не найшли свого підтвердження судовому засіданні та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, погодитися з такими висновками суду колегія суддів не може.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири, посвідченого 25.12.2003 року державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим №8-12089 належить квартира АДРЕСА_1, яка складається з двох жилих кімнат, загальною площею 55,10 кв.м., жилою площею – 29,70 кв.м.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними доньками ОСОБА_8, що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 13,15 том 1).

Згідно свідоцтва про одруження, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського РУЮ у м. Києві, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19.09.2001 року (а.с.42 том 1).

24.11.2005 року ОСОБА_8 склав заповіт на ім’я ОСОБА_5 на все майно, що належатиме йому на день смерті і на яке згідно із законом він буде мати право, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 5526 (а.с. 67 том 1)

29.12.2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 договір дарування квартири, відповідно до умов якого квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_8 передав у власність ОСОБА_5 (а.с. 152 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського РУЮ у м. Києві ІНФОРМАЦІЯ_1(а.с.66 т.1).

Предметом позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємців першої черги померлого ОСОБА_8 є визнання складеного ним 24.11.2005 року на користь ОСОБА_5 заповіту недійсним з підстав, передбачених ст. 225, ч.2 ст. 1257 ЦК України та визнання недійсним укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 договору дарування квартири з підстав, передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Оскільки заповіт як односторонній правочин також підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів, то за позовом заінтересованої особи, заповіт може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України).

Отже, вирішуючи даний спір суд повинен встановити психічний стан заповідача в момент вчинення заповіту та дарувальника в момент укладання договору дарування квартири, тобто чи розумів останній значення своїх дій та чи міг керувати ними в ці моменти.

Як роз′яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 Постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 та в п. 18 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу (в даному випадку посмертну судово-психіатричну експертизу) за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням позивачів судом першої інстанції було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу для визначення психічного стану ОСОБА_8 на час складання ним оспорюваних заповіту та договору дарування квартири (а.с. 173 -174 т.1).

Матеріали справи були повернуті до суду без виконання експертизи у зв′язку з неоплатою позивачами її проведення.

Позивачі заявили клопотання про повторне направлення справи для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи у зв′язку з тим, що оплата експертизи була проведена ними із затримкою, пов’язаною з матеріальними труднощами, ухвалою суду від 15.04.2013 року у задоволенні клопотання було відмовлено.

Оскільки призначення судово-психіатричної експертизи за клопотанням хоча б однієї із сторін для визначення психічного стану особи для вирішення спору про визнання недійсним правочинів з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України є обов′язком суду, ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Києва було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлені питання щодо психічного стану ОСОБА_8 в момент вчинення нотаріальних дій по складанню заповіту та укладання договору дарування квартири та здатності усвідомлювати в цей час свої дії та керувати ними.

Згідно Акту судово-психіатричної експертизи № 6 від 05.02.2014 року Київського міського центру судово-психіатричної експертизи за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, призначеної ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 04.09.2013 року встановлено: ОСОБА_8 на момент складання заповіту 24.11.2005 року страждав Органічним ураженням головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом (МКХ-10 F06.6). На момент складання договору дарування 29.12.2009 року ОСОБА_8 страждав Органічним ураженням головного мозку судинного ґенезу з помірно вираженим мнестичним зниженням та церебрастенічним синдромом (МКХ-10 F07.8). ОСОБА_8 на момент складання заповіту 24.11.2005 року та на момент складання договору дарування 29.12.2009 року за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (а.с.127-133 том 2).

У відповідності до положень ст. 212 ЦПК України висновок такої експертизи повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами по справі – показаннями свідків, даними медичних документів, що підтверджують або ж спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення заповідач не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Обґрунтовуючи та надаючи пояснення щодо психічного стану ОСОБА_8 та фактів, які встановлені та виявлені при дослідженні об′єктів експертизи, члени комісії виходили з аналізу матеріалів справи та наданої медичної документації. Відповідно до останніх ОСОБА_8 на обліку в лікарів психіатра та нарколога не знаходився.

Так, було встановлено за матеріалами справи, що ОСОБА_8 з 05.08.1976 року по 03.09.2002 року працював у СБУ, мав військове звання полковника. Після звільнення на пенсію до 08.04.2005 року працював начальником відділу кадрів на ДП МО України «УАТК», у 2004 році був представником ООН у Конго. У 1999 році отримав диплом кандидата наук. Згідно Сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду № 147391 від 07.09.2006 року та довідки № 52777 про проходження обов′язкового попереднього та періодичного психіатричного огляду ОСОБА_8 від 07.09.2006 року у останнього наркологічних та психіатричних протипоказань для користування зброєю не виявлено. Також відповідно до Сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду від 07.09.2009 року ОСОБА_8 протипоказань для володіння вогнепальною зброєю не мав.

Виходячи з зазначених матеріалів справи та фотокарток, які в ній містяться, показів свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12. ОСОБА_13, ОСОБА_14. ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, члени експертної комісії зробили висновок, що за своїм психічним станом ОСОБА_8 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними на момент складання заповіту та укладання договору дарування.

Разом з тим, за результатами, в тому числі аналізу медичної документації, експертами зроблені висновки, що ОСОБА_8 на момент складання заповіту 24.11.2005 року страждав Органічним ураженням головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом (МКХ-10 F06.6). На момент складання договору дарування 29.12.2009 року ОСОБА_8 страждав Органічним ураженням головного мозку судинного ґенезу з помірно вираженим мнестичним зниженням та церебрастенічним синдромом (МКХ-10 F07.8).

Міжнародна статистична класифікація хвороб (МКХ) є основним інструментом розробок інформації про здоров’я населення та діяльності установ охорони здоров’я. Вона забезпечує методичну єдність і співставлення результатів вивчення захворюваності населення, причин смерті як у межах країни, так і між країнами.

Нині діє Десятий перегляд Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я (МКХ-10), який в Україні введено в дію у закладах охорони здоров’я з 01.01.1999 року (наказ МОЗ України № 297 від 08.10.1998).

Відповідно до Міжнародної класифікації захворювань з кодами МКХ-10 хвороби за кодами F 00 – F 99 віднесені до хвороб, пов′язаних з розладом психіки та поведінки. Підпункти з кодами з F 00 до F 09 віднесені до органічних, включаючи симптоматичні, психічних розладів. За класифікацією, визначеною у Акті судово-психіатричної експертизи № 6 від 05.02.2014 року – МКХ-10 вбачається, що хвороби за кодом F.06.6 – віднесені до емоційних лабільних (астенічних) розладів органічного гегезу; а за кодом F.07.8 – до інших органічних розладів особистості та поведінки внаслідок захворювань, травм і дисфункції мозку.

За положеннями ст.ст. 1, 7 Закону України «Про психіатричну допомогу» психічні розлади – це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті. Діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загально визначених міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих МОЗ України для застосування в Україні.

Таким чином, виходячи з Акту проведеної по справі судово-психіатричної експертизи, слід вважати встановленим, що як на момент складання заповіту, так і на час укладання договору дарування ОСОБА_8 страждав розладами психічної діяльності, що відносяться до психічних розладів і класифікуються за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб (МКХ-10).

Разом з тим, висновки експертизи з приводу того, що на час укладання правочинів ОСОБА_8 за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними ґрунтуються на співставленні між собою матеріалів цивільної справи, медичної документації з показами свідків та клінічно-експертними уявленнями про перебіг «органічного ураження головного мозку судинного ґенезу».

Оцінюючи такі виставки саме за цими критеріями, колегія суддів не може погодитися з ними в частині, що стосується здатності ОСОБА_8 на момент складання оспорюваних заповіту та договору повністю розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Так, відповідно до клінічних даних про перебіг органічних, включаючи симптоматичні, психічних розладів.(МКХ-10 F. 00 – F. 09) останні характеризуються вираженою і постійною емоційною нестриманістю, лабільністю чи підвищеною стомлюваністю, різноманітними неприємними фізичними відчуттям,  болями, що виникають внаслідок органічного ураження нервової системи. Клінічні діагностичні критерії згідно з МКХ-10 виявляються у домінуючій емоційній лабільності (неконтрольованості, нестабільності і коливаннях в проявах емоцій, провалах в пам′яті, втрати контролю над собою тощо).

Тому, встановивши наявність у померлого розладів психічної діяльності, що відносяться до психічних розладів і класифікуються за МКХ-10, співставивши вищезазначені клінічні дані про перебіг таких розладів, вбачається, що висновки про усвідомлення ОСОБА_8 здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними на час вчинення правочинів членами комісії зроблені фактично лише на підставі показів свідків, даних про проходження ним наркологічного огляду, обов′язкового попереднього та періодичного психіатричного огляду від 07.09.2006 року, проходження профілактичного наркологічного огляду від 07.09.2009 року та фотокарток, що містяться в матеріалах справи.

З урахуванням встановлених психічних розладів у ОСОБА_8 та даних про їх перебіг, не можна погодитися з висновками, викладеними в мотивувальній частині експертного дослідження, про відхилення показів свідків ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, які стверджували про зловживання ОСОБА_8 алкогольними напоями, що в ці періоди він був неадекватний, втрачав пам′ять, по декілька днів не з′являвся вдома. Свідки зазначали, що ОСОБА_8 лікувався у наркологічних клініках – по пров. Деміївському у м. Києві та в м. Москва, були випадки, коли його забирали із витверезника, була ДТП за його участю під час керування транспортним засобом  в стані алкогольного сп′яніння.

Натомість, експертами зроблено висновки, що поскільки дані про зловживання алкогольними напоями медичною документацією не підтверджуються, індивідуально-психологічні особливості притаманні ОСОБА_8 визначені за показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12. ОСОБА_13, ОСОБА_14. ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, які стверджували, що ОСОБА_8 був інтелігентною людиною, алкоголем не зловживав, любив свою другу дружину, її доньку та онуку. Оцінюються експертами фотокартки ОСОБА_8 в оточенні своєї другої сім′ї, друзів, що підтверджує нормальний психічний стан ОСОБА_8

Оцінюючи покази свідків у співвідношенні до медичної документації, встановлених за результатами експертизи висновків, згідно яких як на момент складання заповіту, так і на час укладання договору дарування ОСОБА_8 страждав розладами психічної діяльності, що відносяться до психічних розладів і класифікуються за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб (МКХ-10), клінічно-діагностичних критеріїв згідно з МКХ-10 для виявлених ознак уражень головного мозку, колегія суддів приходить до висновків про необгрунованість експертного висновку в частині про усвідомлення ОСОБА_8 своїх дій та здатності керувати ними на час вчинення оспорюваних правочинів.

За наявності встановлених розладів психіки, які згідно клінічних діагностичних критеріїв за МКХ-10 виявляються у домінуючій емоційній лабільності (неконтрольованості, нестабільності і коливаннях в проявах емоцій, провалах в пам′яті, втраті контролю над собою тощо), та підтвердження показами свідків такого стану ОСОБА_8 за період часу, коли вчинялися правочини, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_8, незважаючи на те, що був дієздатною особою, цивільна дієздатність якого у встановленому порядку обмежена не була, внаслідок наявного психічного захворювання, що мало стійкий характер (як на момент складання заповіту 24.11.2005 року, так і на  момент складання договору дарування 29.12.2009 року), вчиняючи зазначені правочини, не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними,  що є підставою для визнання заповіту та договору дарування недійсними.

Приходячи до таких висновків, колегія суддів враховувала також, що позивачі є єдиними дітьми ОСОБА_8, крім показів свідків, які є сусідами ОСОБА_5 та друзями нової сім′ї ОСОБА_8, про наміри останнього розпорядитися належним йому майном на користь нової дружини даних немає. Свідки, які були друзями ОСОБА_8 до створення ним сім′ї з ОСОБА_5 стверджували, що він наміру залишити майно лише дружині ніколи не мав, у нього виникали підозри щодо недобросовісних дій дружини щодо його майна, наміру його продати. Про неусвідомлення ОСОБА_8 своїх дій щодо розпорядження майном, на думку колегії, свідчить також, що вчинивши ще у 2005 році заповіт на випадок своєї смерті на все належне йому майно, та визначивши єдиним спадкоємцем свою другу дружину, та не маючи наміру його скасувавати, про що неодноразово заявляла відповідач, ОСОБА_8 у 2009 році дарує дружині одну з квартир, яка за заповітом у будь-якому випадку перейшла б призначеному спадкоємцю.

За положеннями ст. 1261 ЦК України у випадку спадкування за законом як позивачі – єдині діти спадкодавця, так і відповідач ОСОБА_5 є спадкоємцями першої черги, їх частки у спадщині є рівними (ст. 1267 ЦК України), а тому спадкування ними спадщини померлого батька і чоловіка відповідає вимогам закону і є справедливим.

З урахуванням вищевикладеного рішення суду на підставі п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову та визнання недійсними з моменту складання заповіту, складеного ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_5 24.11.2005 року та укладання договору дарування квартири АДРЕСА_1 від  29.12.2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, та стягнення з ОСОБА_5 на користь позивачів судового збору у сумі по 57 грн. 35 коп. на користь кожної.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, –

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 -задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту:

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання заповіту та договору дарування недійсними – задовольнити.

Визнати недійсним з моменту його складання заповіт, складений ОСОБА_8 24.11.2005 року на ім’я ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 5526.

Визнати недійсним з моменту його укладання договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29.12.2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 258.

Стягнути з ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючої в АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір у сумі по 57 грн. 35 коп. на користь кожної.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

 

АДВОКАТ З НЕРУХОМОСТІ  (ВИЗНАННЯ ЗАПОВІТУ НЕДІЙСНИМ)

1 коментар до “Визнано заповіт недійсним, оскільки померлий зловживав спиртними напоями

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *