Хочеш скасувати приватизацію квартири – доведи, що жив та був зареєстрований.

 Для скасування приватизації квартири потрібно довести факт проживання та реєстрації в ній на момент приватизації.

Постанова ВС України у Справі № 683/2336/15-ц від 21 лютого 2018 року

Адвокат по скасуванню приватизації квартир в місті Київ.

На момент приватизації квартири,  позивач був зареєстрований та проживав в ній, однак приватизація була здійснена без його відома матір’ю, про що він дізнався лише після її смерті.

Апеляційну скаргу, за позовом про скасування розпорядження щодо передачі у приватну власність квартири та визнання недійсним свідоцтва про право власності задоволено.

УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКА ПО СКАСУВАННЮ ПРИВАТИЗАЦІЇ КВАРТИР.

Касаційну скаргу залишено без задоволення.

Суд керувався тим, що право особи на приватизацію пов’язане не з реєстрацією місця проживання особи у житлі, а з правом особи на житло та фактом її проживання у житловому приміщенні. Позивачем факт реєстрації та проживання в приватизованій квартирі було доведено в судовому порядку.

 ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ -ПИТАННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ ТА НЕРУХОМОСТІ.

Судом було встановлено, що на час приватизації спірної квартири  позивач як член сім’ї наймача, був зареєстрований і проживав у спірній квартирі, тому згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» він мав право на приватизацію квартири разом із матір’ю.  Отже, спірні розпорядження та свідоцтво про право власності на житло порушили право позивача на приватизацію квартири, а тому є незаконними.

ПОЗОВНІ ЗАЯВИ – ПО НЕРУХОМОСТІ.

Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року                                                                                 м. Київ

справа № 683/2336/15-ц

провадження № 61-5087 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого –      Стрільчука В. А.,

суддів:                      Кузнєцова В. О.,

Олійник А. С. (суддя – доповідач),

ПогрібногоС. О.,

УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

відповідач – Старокостянтинівська міська рада,

третя особа – ОСОБА_5,

розглянув у спрощеному позовному провадженні касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Кізюн О. Ю., Марцинкевича А. М., Янчук Т. О. від 23 травня 2016 року,

НОТАРІУС – ПОСВІДЧЕННЯ УГОД ПО НЕРУХОМОСТІ.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Старокостянтинівської міської ради, третя особа – ОСОБА_5, про скасування розпорядження завідуючого відділом приватизації Старокостянтинівської міської ради № 1623 від 29 грудня 1995 року щодо передачі у приватну власність ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на зазначену квартиру, виданого 5 січня 1996 року на ім’я ОСОБА_6

Позов мотивовано тим, що його матір ОСОБА_6 у 1996 році приватизувала вищевказану квартиру без відома ОСОБА_4

18 липня 2011 року ОСОБА_6 померла. Спірні розпорядження про передачу одноособово ОСОБА_6 у власність квартири та свідоцтво про право власності на квартиру, видане на підставі розпорядження, є незаконними, оскільки на час приватизації квартири він був зареєстрований та проживав у зазначеній квартирі, а тому мав право на спільну приватизацію квартири разом із матір’ю.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 5 січня 2016 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час приватизації спірної квартири ОСОБА_6 29 грудня 1995 року, ОСОБА_4 не був зареєстрований у цій квартирі, а отже ОСОБА_6 правомірно здійснила приватизацію спірної квартири, оскільки була єдиною зареєстрованою особою у квартирі на час її приватизації.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 23 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано незаконним розпорядження органу приватизації № 1623 від 29 грудня 1995 року про передачу у приватну власність ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло № 3885 від 5 січня 1996 року, видане на ім’я ОСОБА_6

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції пов’язав право позивача на приватизацію з фактом його реєстрації у спірній квартирі згідно положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з правом особи на житло та фактом її проживання у квартирі. Оскільки на час приватизації спірної квартири ОСОБА_6 29 грудня 1995 року, позивач як член сім’ї наймача, був зареєстрований і проживав у спірній квартирі, то згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» він має право на приватизацію квартири разом із ОСОБА_6 Отже, спірні розпорядження та свідоцтво про право власності на житло порушують право позивача на приватизацію квартири, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

22 червня 2016 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

15 липня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

30 листопада 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних і кримінальних справ зазначену справу призначено до судового розгляду.

У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на підставі заяви ОСОБА_6 від 29 грудня 1995 року розпорядженням від цього ж числа їй у приватну власність передано спірну квартиру. Згідно з паспортом позивача, домової книги та картки реєстрації особи позивач зареєстрований у спірній квартирі лише з 23 травня 2000 року. Жодних доказів про проживання позивача у квартирі на час приватизації суду не надано. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду із зазначеним позовом, про що ОСОБА_5 заявлено у суді першої інстанції. ОСОБА_5 проживала у спірній квартирі разом зі своїм чоловіком, малолітньої дитиною та померлою ОСОБА_6 і за місяць до приватизації квартири – 14 листопада 1995 року вона та члени її сім’ї були зняті з реєстрації у цій квартирі.

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що рішенням апеляційного суду правильно застосовано норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», досліджено акт депутата, пояснення свідків та встановлено, що позивач постійно проживав у вказаній квартирі, тому мав повне право на участь у приватизації. Також ОСОБА_4 доведено, що він не міг знати раніше про приватизацію, так як усі документи знаходились у третьої особи, тому суд дійшов правильного висновку, що строк позовної давності не пропущено.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно розпорядження завідуючого відділу приватизації Старокостянтинівської міської ради № 1623 від 29 грудня 1995 року ОСОБА_6 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Зазначене розпорядження видано на підставі заяви ОСОБА_6 про приватизацію квартири від 29 грудня 1995 року та довідки житлово-експлуатаційної контори(далі – ЖЕК) від 27 грудня 1995 року про те, що у спірній квартирі вона мешкає одна і має право на житло ОСОБА_6, яка зареєстрована у спірній квартирі з 3 жовтня 1974 року.

На підставі розпорядження № 1623 від 29 грудня 1995 року, відділом приватизації Старокостянтинівської міської ради видано свідоцтво про право власності на квартиру від 5 січня 1996 року на ім’я ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.

Згідно з відомостями наведеними у паспорті позивача, домовій книзі та картці реєстрації особи ОСОБА_4 зареєстрований у квартирі з 23 травня 2000 року.

Разом з тим, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_4 зазначав, що він втратив паспорт і тому вимушений доводити факт того, що він постійно був зареєстрований та проживав у спірній квартирі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно копії поквартирної картки форми № 17 та особової картки на ім’я ОСОБА_4, позивач значився зареєстрованим у спірній квартирі як син наймача безстроково з жовтня 1974 року, з 28 березня 1987 року, з 5 січня 1990 року та з 23 травня 2000 року й відмітки про його виписку з квартири відсутні (а.с. 7).

Згідно повідомлення Старокостянтинівського районного військового комісаріату ОСОБА_4 перебував на обліку у Старокостянтинівському районному комісаріаті з 21 грудня 1989 року по 25 травня 1998 року і за даними військового обліку адресою проживання ОСОБА_4 зазначено:  АДРЕСА_3 (а.с. 3).

У військовому квитку ОСОБА_4 містяться відмітки Старокостянтинівського районного військового комісаріату про прийняття на військовий облік 21 грудня 1989 року, 22 жовтня 1990 року, 28 травня 2000 року та відмітки про зняття з обліку 25 травня 1998 року, 12 серпня 2000 року.

Відповідно до акта депутата Старокостянтинівської міської ради від 10 вересня 2015 року під час обстеження житла та показів сусідів ОСОБА_8, ОСОБА_9 встановлено, що ОСОБА_4 постійно проживає у спірній квартирі та зареєстрований у ній з 1990 року. Сусіди пояснили, що ОСОБА_4 ніколи не вибував з квартири та місця свого проживання не змінював, окрім проходження строкової військової служби. ОСОБА_4 доглядав свою похилу матір та піклувався про неї, оскільки його сестра (ОСОБА_5) проживає за іншою адресою (а. с. 6).

Згідно із частиною першою статті 5, статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у вказаній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Відповідно до частини третьої статті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року №6-125 цс 12, аналізуючи зміст положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статей 1, 6, 9, 61 ЖК Української РСРта статті 29 ЦК України, дійшов висновку про те, що місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, у якому особа постійно проживає, має передбачене статтею 64 ЖК Української РСР право користування цим приміщенням, яке зберігається за особою при її тимчасовій відсутності, а відтак особа має право на приватизацію разом з членами сім’ї.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що право особи на приватизацію пов’язане не з реєстрацією місця проживання особи у житлі, а з правом особи на житло та фактом її проживання у житловому приміщенні.

Встановивши, що на час приватизації спірної квартири 29 грудня 1995 року, позивач як член сім’ї наймача, був зареєстрований і проживав у спірній квартирі, апеляційний суд дійшов висновку, що згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» він мав право на приватизацію квартири разом із ОСОБА_6 Отже, спірні розпорядження та свідоцтво про право власності на житло порушили право позивача на приватизацію квартири, а тому є незаконними.

Посилання ОСОБА_5 у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено доводи апеляційної скарги третьої особи щодо не застосування позовної давності судом першої інстанції, не заслуговують на увагу.

Згідно частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не було взято до уваги доводи апеляційної скарги про не застосування позовної давності судом першої інстанції за заявою третьої особи.

Крім того, апеляційний суд у рішенні зазначав, що про приватизацію квартири ОСОБА_6 позивачу стало відомо лише у 2014 році від нотаріуса під час повідомлення про відкриття спадщини після смерті матері за заявою ОСОБА_5

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 було позбавлено права на спадщину колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відхиляє, оскільки апеляційний суд встановив порушення права позивача на приватизацію, тому визнання незаконним розпорядження органу приватизації та недійсним свідоцтво про право власності на житло, є співрозмірним меті захисту порушеного права та забезпечує справедливу рівновагу щодо відновлення порушеного права позивача та інтересів третьої особи, яка у конкретній справі у зв’язку з задоволенням позову не несе надмірний тягар, оскільки права власності на квартиру як спадкоємець після смерті матері ще не набула.

Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів у справі, проте суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи та оцінювати докази у справі.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 23 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                В. А. Стрільчук

Судді:                                                                                               В. О. Кузнєцов

                                                                                                            А.С. Олійник

                                                                                                            С.О. Погрібний

                                                                                                            Г.І. Усик

 

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Нерухомість, Судова практика | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *