Особа має право на захист прийнятої але не оформленої спадщини до 2004 року незважаючи на позовну давність.

Визнано право власності у порядку спадкування на спадщину яка прийнята фактичним вступом у володіння спадковим майном, скасовано свідоцтва про право власності, договори дарування, державні акти на землю отримані без врахування інтересів даного спадкоємця. Щодо позовної давності то суд обґрунтував, що особа позивач довідалася про неї тільки коли її почали виселяти із успадкованого майна.

ВІДЕО ПОРАДИ ЮРИСТА ПО СПАДЩИНІ ПІСЛЯ ТЕКСТУ…

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834958

Велика палата Верховного Суду відмовила у задоволенні касаційної скарги.

Розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 червня 2017 року у складі судді Ратушняка І. О. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року у складі суддів Ковальчука О. В., Луценка В. В., Марчука В. С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області (далі – Тиврівська селищна рада), ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради, свідоцтва про право власності, договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 15 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_1 на право власності на ім’я ОСОБА_5, видане на підставі рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради від 31 липня 2003 року № 86 в частині належності ОСОБА_5 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Скасовано реєстрацію права власності на ім’я ОСОБА_5 щодо 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1, вчинену Тиврівським районним структурним підрозділом КП «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» 20 березня 2010 року, запис № 1135, реєстраційний № 29979863. Визнано недійсним договір дарування від 21 квітня 2010 року, вчинений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори Зданевич С. А., зареєстрований в реєстрі за № 1025, щодо 1/6 частини житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано реєстрацію права власності на ім’я ОСОБА_3 щодо 1/6 частини житлового будинку № АДРЕСА_1, вчинену Тиврівським районним структурним підрозділом КП «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» 2 червня 2010 року, запис № 1135, реєстраційний № 29979863. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частини житлового будинку № АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року його батька ОСОБА_6 У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення Європейського суду з прав людини що згадані в Послнові:

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»), які з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

ПОРАДИ АДВОКАТА ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ У НОТАРІУСА….

З повагою адвокат по спадкових питаннях у місті Київ….

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *