Визнання спільною сумісною власністю

Визнання спільною сумісною власністю

Питання до спеціаліста в галузі сімейних правовідносин стосовно

Визнання спільною сумісною власністю

Протягом 1996-2001 року я перебувала у шлюбі померлим громадянином Петровим. Під час шлюбу ним отримана земельна ділянка. На якій ми збудували будинок. Право власності на будинок записане на померлого.
В 2004 році померлий одружився з відповідачкою. В 2011 році помер. Відповідачка оформила вище вказаний будинок в порядку спадкування, як офіційна дружина. Чи маю я якесь право на вказаний на вказаний будинок. На якій підставі.
Відповідь юриста стосовно

Визнання спільною сумісною власністю

Згідно законодавства України. Ви мате право на половину будинку.
У вашому випадку юридичними підставами для звернення до суду будуть наступні норми законодавства:
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, оглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно положень ст. 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Частиною 2 статті 29 Кодексу про шлюб та сім’ю України визначено, що поділ спільного майна подружжя може бути проведений, як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Отже ви маєте право на пред’явлення позову про визнання половини будинку вашою власністю.
Для підтвердження вище викладеного нижче наводится рішення вищого спеціалізованого суду.

Визнання спільною сумісною власністю

Рішення іменем україни
11 травня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Кузнєцова В.О. суддів Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Остапчука Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину будинку з надвірними спорудами, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину будинку з надвірними спорудами.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 26 квітня 1980 року до 3 вересня 2001 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу на земельній ділянці АДРЕСА_1 вона, відповідач та її мати ОСОБА_3 за спільні кошти побудували жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами.
Згідно свідоцтва про право власності від 2 липня 1999 року, виданого на підставі розпорядження Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області № 350 від 26 травня 1999 року, зазначений будинок належить матері позивача ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_2 в рівних частках по Ѕ кожному.
Після смерті ОСОБА_3 18 грудня 2007 року позивач, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримала у власність Ѕ частину цього будинку.
Також позивач зазначала, що з 1999 року відповідач у будинку не проживає, витрати по утриманню та ремонту житла несе вона, спору щодо права власності на частину будинку між сторонами не виникало.
Посилаючись на те, що у грудні 2008 року ОСОБА_2 відмовився добровільно поділити Ѕ частину будинку, що є спільним майном подружжя, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом за захистом свого права.
Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2009 року позов задоволено. Визнано Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину зазначеного будинку. Припинено право власності ОСОБА_2 на ј частину цього об’єкту нерухомості.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Визнання спільною сумісною власністю

Ухвалою Верховного Суду України від 30 липня 2009 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного суду України від 16 листопада 2011 року на підставі пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зміни до яких внесено Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», який набрав чинності 13 листопада 2011 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину будинку передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю – доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого права, що є підставою для відмови у позові.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 26 квітня 1980 року до 3 вересня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Визнання спільною сумісною власністю

Рішенням виконавчого комітету Райгородської селищної ради від 15 листопада 1961 року за матір’ю позивача ОСОБА_4 (ОСОБА_3) було затверджено земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1, яку у 1958 році було виділено її чоловіку ОСОБА_5
Після закінчення будівництва жилого будинку право власності на нього було оформлено за ОСОБА_4 (ОСОБА_3) на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого Слов’янським райкомунгоспом 12 лютого 1965 року.
Розпорядженням Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області № 438 від 28 червня 1993 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дозволено будівництво нового жилого будинку замість старого.
Згідно свідоцтва про право власності від 2 липня 1999 року, виданого на підставі розпорядження Слов’янської районної державної адміністрації Донецької області № 350 від 26 травня 1999 року, новозбудований будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 в рівних частках по Ѕ за кожним.
Після смерті ОСОБА_3 18 грудня 2007 року позивач, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримала у власність Ѕ частину цього будинку.
Звертаючись до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину будинку з надвірними спорудами, ОСОБА_1 посилалася на те, що зазначений будинок було побудовано під час шлюбу з відповідачем за спільні кошти, а також за участі матері позивачки, тому вважає Ѕ частину цього будинку, на яку відповідачем у 1999 році оформлено право власності, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, який підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначала, і це встановлено судом першої інстанції, що про порушення свого права власності на частину спільного майна вона дізналася у грудні 2008 року, коли відповідач відмовився у добровільному порядку провести поділ цього майна.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним.
Ураховуючи наведене, встановивши, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки було набуте подружжям за час шлюбу, за спільні кошти та спільною працею, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає до скасування.
Разом з тим, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції застосував закон, який не поширюється на спірні правовідносини, оскільки майно було побудовано та набувалось у власність протягом 1993-1999 років, тобто у період чинності Кодексу про шлюб та сім’ю України, а тому його правовий режим повинен визначатись саме відповідно до цього Кодексу, норми якого мали бути застосовані при вирішенні спору.
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, оглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно положень ст. 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Частиною 2 статті 29 Кодексу про шлюб та сім’ю України визначено, що поділ спільного майна подружжя може бути проведений, як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Зважаючи на те, що в справі не вимагається додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, тому рішення суду першої інстанції, необхідно змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на статті 68, 70, 71 СК України та статті 316-319, 369 ЦК України, як на правову підставу вирішення спору.
Крім того, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, припинивши право власності відповідача ОСОБА_2 на ј спірного домоволодіння, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач таких вимог у позовній заяві не заявляла.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині припинення права власності ОСОБА_2 на ј частину спірного нерухомого майна.
Керуючись п. 5 ч.1 ст. 336, ст.ст. 341, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2009 року скасувати.
Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2009 року змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на статті 68, 70, 71 СК України та 317-319, 369 ЦК України, як на правову підставу вирішення спору, а в частині припинення права власності ОСОБА_2 на ј частину домоволодіння АДРЕСА_1 скасувати.
В решті рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2009 року залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузнєцов В.О.
Судді Кадєтова О.В.
Мостова Г.І.
Наумчук М.І.
Остапчук Д.О

Стаття “Визнання спільною сумісною власністю” російською мовою…

ДОМПРАВО

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Сімейне право, Юридична консультація | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *