Судова практика: Скасування (визнання недійсним) заповіту

Судова практика скасування заповіту…

В даному розділі сайту розглядаються питання щодо судової практики, яка виникла з приводу скасування заповітів.

Судове рішення визнання недійсним заповіту, скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності у порядку спадкування.

В даному судовому рішенні встановлена позиція суду, що можливо визнати заповіт недійсним з тої підстави, що особа нерозуміла і не керувала своїми діями. Зазначається конкретна хвороба. Також встановлена правова позиція, що достатньо приписки і довідки з жеку для того, щоб суд дійшов до висновку про спільне проживання на момент смерті спадкодавця і спадкоємця. Рішення вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Р І Ш Е Н Н Я
іменем україни
27 червня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Кузнєцова В.О.
суддів: Колодійчука В.М., Савченко В.О.,Ткачука О.С., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Шоста Харківська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що разом зі своєю рідною сестрою ОСОБА_4, її чоловіком – ОСОБА_5 і рідним братом – ОСОБА_6 до 2001 року постійно проживали у АДРЕСА_1 У серпні 1997 року та у жовтні 2001 року квартира була приватизована, відповідно вона стала власником 25/100 частин квартири, а інші – 75/100 частин квартири на праві спільної сумісної власності. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5, після нього спадщину прийняла його дружина – ОСОБА_4, проживаючи у спадковій квартирі, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла – ОСОБА_4, спадкоємців першої черги у неї не було тому після неї спадщину фактично прийняли спадкоємці другої черги: вона (позивачка), ОСОБА_6 та ОСОБА_3 При цьому ніхто з них з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. 28 червня 2010 року помер ОСОБА_6, після якого спадщину ніхто не прийняв.
Після цього дочка ОСОБА_6 – ОСОБА_2 стала вимагати від неї звільнити квартиру, посилаючись на те, що більша частина квартири належить їй на підставі заповіту від тітки – ОСОБА_4, складеного 10 жовтня 2005 року. Незважаючи на наявність такого заповіту, відповідачка 12 травня 2010 року отримала свідоцтво про право на спадщину на 150/300 часток квартири за законом, а не за заповітом.
Вважаючи, що заповіт її сестри ОСОБА_4 є недійсним, оскільки остання тривалий час хворіла хронічною, стійкою психічною хворобою, унаслідок чого не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, ОСОБА_1 просила на підставі ст. ст. 225, 1257 ЦК України визнати заповіт недійсним, як наслідок – визнати недійсним свідоцтво про право власності та визнати за нею право власності на 50/300 частин спірної квартири у порядку спадкування за законом, оскільки вона проживала та зареєстрована у спадковій квартирі на час смерті спадкодавця, її сестри.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2011 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано заповіт від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений 10 жовтня 2005 року, недійсним. Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 12 травня 2010 року на ім’я ОСОБА_2 на 150/300 частини квартири АДРЕСА_1, недійсним. У позові про визнання права власності відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені судові рішення в частині відмови в позові про визнання права власності, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про повне задоволення позову.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в силу ст. 335 ЦПК України не переглядаються.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи недійсними заповіт і свідоцтво про право на спадщину на ім’я ОСОБА_2, суди виходили з того, що поданими доказами, у тому числі висновком посмертної судово-психіатричної експертизи, встановлено, що ОСОБА_4 на час підписання заповіту страждала хронічним стійким психічним розладом у формі судинної деменції, за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.
Відмовляючи в позові у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкові 50/300 частин спірної квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачка не довела спільного проживання зі спадкодавцем однією родиною, спільного ведення домашнього господарства. Апеляційний суд, крім того, зазначив, що факт реєстрації у спадковій квартирі, не є підтвердженням факту прийняття спадщини, оскільки потрібно саме постійне проживання на час смерті зі спадкодавцем.
Проте погодитись з такими висновками судів не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судові рішення в частині відмови у визнанні за позивачкою права власності в порядку спадкування за законом не відповідають.
Судами правильно встановлені фактичні обставини справи щодо належності в порядку приватизації на праві власності позивачці 25/100 частини квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – 75/100 частин у рівних частках. Після смерті ОСОБА_5 його спадщину прийняла ОСОБА_4 (дружина), а після смерті ОСОБА_4 – згідно зі свідоцтвом про право власності на спадщину – 150/300 частин квартири успадкувала ОСОБА_2
Судом визнано недійсними заповіт та свідоцтво на ім’я ОСОБА_2 і в цій частині судові рішення не оскаржуються.
З урахуванням наведеного, та враховуючи положення ч. 2 ст. 1223 ЦК України, згідно з якою у разі визнання заповіту недійсним право на спадкування за законом одержують особи, визначені в статтях 1261-1265 цього Кодексу. Оскільки у померлої ОСОБА_4 спадкоємців першої чергу не було, то право на спадкування отримали її брат – ОСОБА_6, а також сестри: ОСОБА_1, ОСОБА_3
При цьому колегія суддів зазначає, що оскільки від імені ОСОБА_4 було складено заповіт на ім’я відповідачки, то право на спадкування позивачка отримала, разом з іншими спадкоємцями за законом другої черги, лише після визнання в судовому порядку заповіту недійсним.
Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а ст. 1278 ЦК України визначено, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. Отже, спірними є 50/300 частин квартири (від спадкової маси в 150/300 частин).
Визнавши недійсними заповіт і свідоцтво про право на спадщину, видані на ім’я ОСОБА_2, суд, разом з тим, відмовив у визнанні за позивачкою права власності на спадщину в порядку спадкування за законом, пославшись на те, що сестри не проживали однією родиною на час смерті спадкодавця й на те, що позивачка постійно не проживала з нею.
Статтею 179 ЦПК України визначено, що входить до предмета доказування – це факти, які обґрунтовують заявлені позовні вимоги. Предметом позову є визнання права власності в порядку спадкування за законом на підставі ст. 1262 (друга черга спадкування) і ч. 3 ст. 1268 ЦК України, а не встановлення факту проживання однією родиною зі спадкодавцем, що має значення при спадкуванні спадкоємців четвертої черги. Таким чином, суди неповністю визначились із предметом позову та предметом доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Судом безспірно встановлено та сторонами не заперечується, що позивачка постійно зареєстрована у спадковій квартирі з 1959 року, у тому числі й на час відкриття спадщини.
Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Положення зазначеної Інструкції кореспондує приписам ч. 3 ст. 1268 ЦК України, які не вимагають доведення спадкоємцями, які прийняли спадщину, крім постійного проживання зі спадкодавцем, доведення ще й факту спільного ведення господарства, проживання однією родиною тощо.
Оскільки ОСОБА_1 з 1959 року зареєстрована у спадковій квартирі, на час відкриття спадщини, постійно проживала в ній, що підтверджено довідками житлово-комунальних організацій (а.с. 227-230), то вона має право на спадкування за законом після смерті своєї сестри.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України,
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2011 року у частині відмови в позові про визнання права власності скасувати.
Позов у частині визнання права власності задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 50/300 частин квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її сестри – ОСОБА_4.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.О. Кузнєцов

Судді: В.М. Колодійчук
В.О. Савченко
О.С. Ткачук
Г.В. Юровська

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Спадкування, Судова практика | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *