Рішення ВССУ про відмову у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору дарування, оскільки той укладений на кристь і без згоди повнолітнього.

Рішення суду визнання недійсним договору дарування неповнолітній

 Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м у к р а ї н и

25 квітня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Мартинюка В. І., Мостової Г. І.,

Наумчука М. І., Остапчука Д. О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, у якому просив поновити строк звернення до суду та визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку в АДРЕСА_1, укладений 06 листопада 2003 року від його імені на користь ОСОБА_4

Посилався на те, що він подарував майно, яке йому не належало, складові будинку зазначені в договорі не відповідали дійсним складовим частинам будинку, обдарований на момент укладення договору був малолітнім, а орган опіки і піклування не давав згоди на вчинення від його імені даного договору.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Поновлено ОСОБА_3 строк позовної давності для звернення з позовом до суду.

Договір дарування частини житлового будинку від 06 листопада 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 8186, за яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 49/200 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 визнано недійсним.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2011 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2011 року в частині поновлення строку позовної давності скасовано і у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення до суду, а договір дарування частини житлового будинку було укладено без дозволу органу опіки і піклування, що є порушенням ст. 48 ЦК України 1963 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивачу строку позовної давності, апеляційний суд виходив з того, що зазначений строк ним не було пропущено.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2003 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 8186, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 49/200 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на день укладення договору дарування був малолітньою дитиною.

Обґрунтовуючи підставність позову, ОСОБА_3, посилаючись на приписи ст. 48 ЦК України 1963 року, вказував на те, що оспорюваною угодою було відчужено спірне майно, яке йому не належало та що ця угода була укладена в інтересах неповнолітнього без дозволу органу опіки і піклування.

В той же час, позивач не наводить правового обґрунтування та обставин, які свідчили б про те, що укладеним договором дарування відбулося зменшення прав та інтересів обдаровуваного ОСОБА_4 на житлове приміщення та що відчужене майно на момент укладання угоди належало іншим особам.

Частиною 3 ст. 17 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

За змістом вказаної норми, дозвіл органу опіки та піклування необхідно отримувати лише у випадку, коли вирішується питання про вчинення правочинів, щодо майна право власності на яке чи право користування яким має неповнолітня дитина.

Вирішуючи спір по суті та визнаючи договір дарування недійсним, суд першої інстанції, у порушення приписів ст. ст. 212-214 ЦПК України, не звернув уваги на те, що неповнолітній ОСОБА_4 за оспорюваним договором дарування є обдарованим та таким, що набув право на житлове приміщення.

За обставин, коли за вказаним договором дарування не відбулося зменшення та обмеження прав та інтересів неповнолітнього, то висновки судів про недійсність договору дарування частини житлового будинку, з підстав, передбачених ст. 48 ЦК України 1963 року, на які посилався позивач, необґрунтовані.

Залишаючи без змін у цій частині зазначене судове рішення, у порушення ст. 303 ЦПК України, на вказане не звернув уваги і апеляційний суд.

Внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили помилкові судові рішення, які у відповідності до правил ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 15 листопада 2011 року скасувати, ухваливши нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. І. Мартинюк

Г. І. Мостова

М. І. Наумчук

Д. О. Остапчук

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Спадкування, Судова практика | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *