Рішення суду: Неможливо визнати договір дарування недійсним (фіктивним), якщо не була здійснена його державна реєстрація

Рішення суду: Неможливо визнати договір дарування недійсним (фіктивним), якщо не була здійснена його державна реєстрація

 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування житлового будинку фіктивним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2012 року,

встановила:

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що йому на праві особистої приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 У будинку він проживав один, а тому повідомив своїх синів, що має намір привести в дім жінку для ведення спільного господарства, що призвело до конфлікту в сім’ї щодо спадкування будинку в майбутньому. Враховуючи вищевикладене, позивач погодився на пропозицію своїх синів щодо укладення фіктивного договору дарування вказаного житлового будинку без наміру виконувати умови договору та без наміру його реєстрації в комунальному підприємстві Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації». Таким чином, 30 вересня 2009 року було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував, а його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_6 прийняли в дар у рівних частках по Ѕ житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, в тому числі і на спірний будинок. У зв’язку з чим позивач просив суд на підставі ст. 234 ЦК України визнати договір дарування, укладений 30 вересня 2009 року між ним та його синами, фіктивним та недійсним.

Рішенням Цетрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2012 року, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано фіктивним та недійсним договір дарування, укладений 30 вересня 2009 року між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 і ОСОБА_6 як обдарованими, відповідно до якого ОСОБА_1 як дарувальник передає майно у приватну власність обдарованих ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у рівних частках кожному по Ѕ житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 і зареєстрований у реєстрі за № 2820, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що договір дарування не був спрямований на настання правових наслідків – перехід права власності на спірний житловий будинок до обдарованих, а був укладений з метою уникнення суперечок та конфліктів у сім’ї з приводу того, як позивач у майбутньому розпорядиться своїм будинком.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у справі не відповідають.

Судами встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 лютого 2009 року, виданого Першою Криворізькою державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 1-481, та на підставі Договору про право на забудову від 17 липня 1960 року, посвідченого Четвертою Криворізькою державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 5894, належав на праві особистої приватної власності житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13)

ОСОБА_1 30 вересня 2009 року подарував належний йому будинок у рівних частках своїм синам ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а. с. 17)

Згідно зі свідоцтвом про смерть від 08 червня 2011 року серія НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. (а. с. 18). Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, в тому числі і на частку житлового будинку, подарованого йому ОСОБА_1

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, у ч. 5 цієї статті зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п’ятої ЦК України.

Згідно зі ст. ст. 182, 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмові формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з довідкою комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» від 30 серпня 2012 року № 1852 (а. с. 57-58) договір дарування, укладений 30 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та його синами ОСОБА_2 та ОСОБА_6, не було зареєстровано, відповідно, останній не є вчиненим, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вирішуючи спір по суті, вірно встановив обставини у справі, разом з тим не з’ясував, які правовідносини випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 346, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

вирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення такого змісту:

«У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування житлового будинку фіктивним відмовити.»

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий М.А. Макарчук

Судді: А.О. Леванчук

Л.М. Мазур

О.А. Матвєєва

Т.О. Писана

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Нерухомість, Судова практика, Судова практика по нерухомості | Теґи: , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *