Рішення суду: неможливість недійсності договору довічного утримання як удаваного.

Рішення суду недійсність договору дарування квартири

В даному рішенні відмовлено у визнанні недійсним (удаваним) договору дарування, хоча сторони мали мету укаласти договір довічного утримання. Оскільки до даних правовідносин не застосовуються наслідки щодо удаваних правочинів.

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 вересня 2011 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л.,

Наумчука М.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання договору удаваним та визнання права власності, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року,

встановила:

В липні 2010 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 грудня 2006 року між нею та відповідачем, який є її сином за його проханням було оформлено не договір довічного утримання, а договір дарування належних їй нежитлових вбудованих приміщень в будинку, позначеному літ. А, за АДРЕСА_1, а саме: торгового залу 6-1; комори 6-2; туалета 6-3; загальна площа яких складає 30,1 кв.м., задля майбутнього комерційного використання. При цьому відповідач зобовязався виконувати договір довічного утримання від 10 жовтня 2006 року, який вони уклали раніше у простій письмовій формі. Проте відповідач не виконує обіцянку доглядати її, а належні їй приміщення передав у заставу.

Позивачка просила визнати удаваним договір дарування, як такий, що був вчинений для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, та визнати за нею право власності на зазначені приміщення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року, позов задоволено. Визнано удаваним договір дарування укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 8 грудня 2006 року, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, реєстровий № 6597, як такий, що вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору довічного утримання (догляду) від 10 жовтня 2006 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові вбудовані приміщення в будинку, позначеному літ. А, за АДРЕСА_1, а саме: торговий зал 6-1; комора 6-2; туалет 6-3; загальна площа яких складає 30,1 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати зазначені судові рішення посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на праві власності належали вбудовані приміщення в будинку, позначеному літ. А, за АДРЕСА_1, а саме: торговий зал 6-1; комора 6-2; туалет 6-3; загальна площа яких складає 30,1 кв.м.

8 грудня 2006 року між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір дарування зазначених приміщень (а.с.11-12).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що до укладення договору дарування позивачка, мала на меті отримання від відповідача догляду та необхідної допомоги, а тому у позивачки було відсутнє волевиявлення на безоплатне відчуження цих нежитлових вбудованих приміщень в будинку.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 червня 2010 року, що набрало законного сили, судом задоволено позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, та звернуто стягнення на предмет іпотеки – спірні приміщення, що належали ОСОБА_4 та були передані ним в іпотеку відповідно до укладеного 22 січня 2008 року договору іпотеки в забезпечення своєчасного виконання зобовязань за кредитним договором (а.с.41-45).

Визнаючи спірний договір удаваним та задовольняючи вимоги щодо визнання за позивачкою права власності на зазначені приміщення, суди не звернули уваги на ті обставини, що ст. 235 ЦК України не містить правових наслідків поновлення прав власності особи на відчужене нею за цим договором майно і на обставини про те, що на спірне майно звернуто стягнення за рішенням суду.

Оскільки позивачкою не надано доказів, що обидві сторони, укладаючи договір дарування, бажали приховати договір довічного утримання, який вони насправді вчинили, підстави для задоволення позову, передбачені ст. 235 ЦК України відсутні.

Апеляційний суд порушень судом першої інстанції норм матеріального права не усунув та помилково залишив рішення без змін.

З огляду на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

вирішила:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання договору удаваним та визнання права власності відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов

Судді: О.І. Євтушенко

Т.Л. Ізмайлова

М.І. Наумчук

С.Ф. Хопта

 

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Нерухомість, Судова практика | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *