Неможливо визнати недійсним договір дарування, о укладний під впливом тяжких обставин.

Неможливо визнати недійсним договір дарування недійсним як такий, що укладений під впливом тяжких обставин. Йде мова про те, що у позивачки помер син, і вона подарувала квартиру сусідці, оскільки втратила єдиного годувальника.

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Гончара В.П., Кузнєцова В.О.,

Олійник А.С., Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 лютого 2013 року, ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 березня 2013 року,

встановила:

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, просила поновити їй строк звернення до суду із позовом, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 14 серпня 2008 року на користь ОСОБА_4, визнати право власності на вказану квартиру та стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що після смерті сина у квітні 2008 року, який був її єдиним годувальником, сусідка ОСОБА_4 запропонувала свою допомогу у догляді за нею як інвалідом І групи по зору, за умови передачі у власність належної їй квартири. Укладаючи 14 серпня 2008 року договір дарування квартири на користь відповідача, вона помилялась щодо правової природи правочину, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання. Крім того, вказаний договір укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а саме: смерть сина, крайня нужденність та різке погіршення стану здоров’я.

У судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивача уточнив правову підставу позову та просив визнати недійсним договір дарування на підставі ст. 233 ЦК України.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 березня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 14 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що відповідно до договору дарування від 14 серпня 2008 року ОСОБА_3 передала безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_4 прийняла дарунок – квартиру АДРЕСА_2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав оспорюваний ОСОБА_3 договір дарування недійсним із тих підстав, що його було укладено під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, а саме: смерть сина, перенесення інсультів, похилий вік, сліпота, потреба в постійній сторонній допомозі, а також під загрозою втратити житло через борги сина.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із його висновками та залишив ухвалене ним рішення без змін.

Із висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.

За змістом ст. 233 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним за сукупності таких умов: якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини; такий правочин вчинено на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

При вчиненні такого правочину, сторона, яка відчужує майно, усвідомлює, що вчиняє його на вкрай невигідних умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини.

Встановивши, що укладенню ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування передували смерть її сина, а також оцінивши медичні документи, які свідчили про погіршення її стану здоров’я, поза увагою судів залишилась правова природа договору дарування, зокрема те, що такі договори належать до безоплатних правочинів, за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальником будь-яких зобов’язань матеріального характеру, тому такі договори не може бути визнано недійсними на підставі ст. 233 ЦК України.

Крім того, визнавши договір дарування недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, суди визнали за позивачем право власності на відчужену за таким договором квартиру, хоча ст. 233 ЦК України не передбачено застосування такого наслідку недійсності правочину.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно та правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 335, 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

вирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.П. Гончар

 В.О. Кузнєцов

 А.С. Олійник

 Д.О. Остапчук

 

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Нерухомість, Судова практика, Судова практика по нерухомості | Теґи: , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *