Судом надано дозвіл на продаж квартири, в якій право користування наділений малолітній.

У даному судовому рішенні апеляційної та касаційної інстанції судом надано дозвіл на продаж квартири, в якій право користування наділений малолітній, з одночасним придбання житла – квартири на ім’я малолітнього.

 

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД КУПІВЛІ НЕРУХОМОСТІ В МІСТІ КИЇВ

044-361-16-84

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУДМІСТАКИЄВА РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 761/18823/15

04 травня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого – судді Лапчевської О.Ф.Суддів Корчевного Г.В., Слободянюк С.В. при секретарі Мішкіній А.В. за участю: позивача ОСОБА_5,

представника позивача ОСОБА_6,

відповідача ОСОБА_7,

представника третьої особи СкопичД.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року

У справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, треті особи Відділ опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Шевченківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про надання дозволу на продаж квартири, де правом користування наділена малолітня дитина, придбання квартири на ім’я малолітньої дитини та реєстрацію місця проживання дитини без згоди матері, усунення перешкод, виселення та зняття з реєстрації, –

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено./а.с. 103-111/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що судом першої інстанції не повно з’ясовані обставини справи, не надано належної оцінки позовним вимогам щодо систематичного порушення відповідачем правил співжиття, зокрема показанням свідків, зверненню щодо укладення договору оренди в порядку ст. 162 ЖК України, актам обстеження квартири та іншим доказам чинення перешкод у користуванні квартирою в тому числі несплаті комунальних послуг, що підтверджує сама відповідач. Також зазначив, що судом першої інстанції в порушення ч. 7 ст. 177 СК України зазначено, що суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до виключної компетенції іншого органу влади або місцевого самоврядування, оскільки вказаною нормою саме на суд покладено вирішення спору щодо управління майном дитини в разі відсутності домовленості між батьками. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позову.

справи 761/18823/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/5578 /2016Головуючий у суді першої інстанції: Рибак М.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Лапчевська О.Ф.Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з’явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову, на підставі наступного.

Судом встановлено, що позивач і відповідач з 25.09.2010 року по 03.09.2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають дитину – малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розірвання шлюбу, відповідач ОСОБА_7 разом із дитиною проживають в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вказана квартира належить позивачу ОСОБА_5 на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 27.07.2000 року /а.с. 25/.

Згідно із витягами з протоколу № 5 від 11.03.2015 року та № б від 25.03.2015 року засідання комісії з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації було розглянуто заяви ОСОБА_5 про продаж належної йому 2-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, де правом користування наділений малолітній ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, за умови одночасного придбання на ім’я дитини 1-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 з метою покращення майнових прав дитини, комісія не заперечувала проти продажу квартири за умови одночасного придбання на ім’я дитини 1-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 48, 53/,

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов дитини від 12.03.2015 року, квартира за адресою: АДРЕСА_2 придатна для проживання дитини /а.с. 56/.

В подальшому, комісією було повторно прийнято рішення про можливість продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 за умови одночасного придбання на ім’я дитини 1-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 та запропоновано ОСОБА_5 звернутися до суду /а.с. 48/.

Крім того, позивачем надано суду копію попереднього договору про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, згідно з яким сторони домовились укласти основний договір купівлі-продажу не пізніше 20.05.2016 року /а.с. 88/, обстеження житлово-побутових умов дитини у квартирі АДРЕСА_2 службою у справах дітей не проводилось та згода комісією на її купівлю не надавалась.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо надання дозволу на продаж квартири, де правом користування наділена малолітня дитина, придбання квартири на ім’я малолітньої дитини та реєстрацію місця проживання дитини без згоди матері, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 177 СК України про те, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Встановивши, що малолітній ОСОБА_10 не має права власності у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, а лише право користування, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що до виключних повноважень органу опіки і піклування належить питання щодо надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло, а суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до виключної компетенції іншого органу влади або місцевого самоврядування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов’язання відповідача не чинити перешкод позивачу в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення та зобов’язання зняти з реєстрації місця проживання відповідача, суд першої інстанції керувався ст. 9, 156, 157 ЖК УРСР, прийшовши до висновку, що сам факт припинення сімейних відносин із власником квартири не позбавляє колишніх членів його сім’ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім’ї власник квартири має право відповідно до ст. 157 ЖК УРСР, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Передбачені ст.9, 156, 157 ЖК УРСР обмеження щодо виселення колишніх членів сім’ї власника не є порушенням права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст.319, ч. 1, 2 ст.321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 ЖК УРСР. Таких висновків Верховний Суд України дійшов в ухвалі від 31.01.2007 р. у справі № 6-24089св06 та рішенні від 28.05.2008 р. у справі № 6-20552св07.

Також, судом першої інстанції вказано на вимоги ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР про те, що якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Доказів на підтвердження зазначених у викладеній статті обставин позивачем суду першої інстанції не надано. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що з відповідачем проживає малолітній ОСОБА_10, 2011 року на народження, рішення суду щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_10 відсутнє, у зв’язку з викладеним суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для задоволення позову в частині виселення відповідача та зняття її з реєстраційного обліку відсутні.

Також судом першої інстанції встановлено, що на а.с. 88 міститься попередній договір щодо купівлі у майбутньому квартири АДРЕСА_2, однак згоди органів опіки відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» на укладення такого договору не надано.

Таким чином, зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно зі ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускається дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд першої інстанції, відмовляючи у наданні дозволу на продаж квартири, де правом користування наділений малолітній, з одночасним придбанням на його ім’я іншого житла, зазначаючи, що суд не може перебирати на себе повноваження, віднесені до виключної компетенції іншого органу влади або місцевого самоврядування, не врахував, що мати неповнолітнього заперечує проти такого продажу у зв’язку з чим і виник спір.

Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Згідно з ч.1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

В даному випадку така згода, саме щодо визначення місця проживання дитини, а не з ким буде проживати дитина, між батьками відсутня.

Саме в даному випадку позивач намагається реалізувати своє право власності на належну йому квартиру АДРЕСА_1, в якій зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_7 та їх спільний малолітній син ОСОБА_10, 2011 р.н.

Так, відповідно до п. 4 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

В процесі розгляду справи апеляційним судом, комісією з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації було надано дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_1, в якій правом користування наділений малолітній ОСОБА_10, 2011 р.н., з одночасним придбанням житла – квартири АДРЕСА_3 на ім’я малолітнього ОСОБА_10, 2011 р.н.

Крім того, комісією зазначено, що мати малолітнього ОСОБА_7 категорично проти відчуження квартири. /витяг з протоколу №9 від 27.04.2016 р./

Також, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 були надані заява на ім’я голови комісії з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації щодо надання дозволу на укладення від її імені а також від імені та в інтересах малолітнього договору купівлі-продажу по Ѕ частки квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності позивачу, та дані щодо реєстраційного номеру на видачу розпорядження на укладення угод стосовно житла, право користування яким має малолітній, на підтвердження наміру щодо надання згоди на такий продаж, за встановленою самою ОСОБА_7 ціною.

Відмовляючи у наданні згоди позивачу на продаж квартири з одночасним придбанням на ім’я малолітнього сина однокімнатної квартири, відповідач ОСОБА_7 фактично зловживає своїми правами щодо адекватного та ефективного захисту прав малолітньої спільної дитини, фактично висуває вимогу, щодо небуття майнових прав на житлове приміщення особисто за собою, зловживаючи як інтересами малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, так і власника цього житла ОСОБА_5.

Зважаючи на те, що справа перебуває у провадження судів майже рік, за цей час жодної згоди між сторонами не досягнуто, а право власності особи є непорушним, як і права дитини відповідно до ст. 7 СК України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову в частині щодо надання дозволу на продаж квартири з одночасним придбанням іншого житла на ім’я малолітнього, враховуючи вимоги ч. 4, 5 ст. 19 СК України та витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації.

Крім того, колегія суддів враховує також положення ч. 1 ст. 8 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якого кожен маж право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

В частині щодо зняття з реєстрації ОСОБА_7 та надання дозволу на  реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_10 за адресою придбаного житла з одночасним зняттям з реєстрації по місцю проживання у квартирі АДРЕСА_1, колегія суддів зазначає, що вказані вимоги є передчасними, права позивача в цій частині не порушені, оскільки останній до реєстраційного відділу ДМС м. Києва з вказаною вимогою не звертався.

Вимоги в частині щодо зобов’язання ОСОБА_7 не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 також задоволенню не підлягають, оскільки основною вимогою позову є надання дозволу на продаж зазначеної квартири, яка судом апеляційної інстанції задоволена, та у зв’язку з взаємовиключним характером таких вимог, доводи позову в частині чинення перешкод у користуванні квартирою судом апеляційної інстанції не беруться до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, –

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року -скасувати, та постановити нове рішення наступного змісту.

Позов задовольнити частково.

Надати ОСОБА_5 дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_1, в якій правом користування наділений малолітній ОСОБА_10, 2011 р.н., з одночасним придбанням житла – квартири на ім’я малолітнього ОСОБА_10, 2011 р.н., без згоди матері ОСОБА_7.

Надати ОСОБА_5 дозвіл на придбання житла – квартири АДРЕСА_3 на ім’я малолітнього ОСОБА_10, 2011 р.н., без згоди матері ОСОБА_7 у нотаріуса.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І.,  Закропивного О.В.,  

ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: відділ опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Шевченківський районний відділ головного управління державної міграційної служби України в м. Києві, про надання дозволу на продаж квартири, де правом користування наділена малолітня дитина, придбання квартири на ім’я малолітньої дитини та реєстрації місця проживання дитини без згоди матері, усунення перешкод, виселення та зняття з реєстрації, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 4 травня 2016 року,

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що він з відповідачем ОСОБА_4 з 25 вересня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 3 вересня 2013 року, від шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначає, що є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 липня 2000 року, яка не є спільною сумісною власністю подружжя та належить йому на праві приватної власності. З моменту укладення шлюбу, відповідача та їх спільного із позивачем сина було зареєстровано як членів сім’ї позивача – власника вищевказаної квартири. На даний час відповідач відмовляється виселятися з квартири, не погоджується на придбання іншого житла за рахунок продажу квартири та придбання на ім’я сина ОСОБА_5, оскільки це пов’язано із виселенням з квартири. Безпідставно вимагає придбання окремої квартири на своє ім’я, а не на ім’я дитини. Окрім того, володіє своїм власним житлом. Зазначає, що він не проживає разом з відповідачем, але бере участь у виховані та утриманні сина. Також зазначає, що уклав 12 червня 2015 року попередню угоду про намір придбати квартиру АДРЕСА_2. Після чого він звернувся до органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києва державної адміністрації із пропозицією розглянути на засіданні Комісії з питань захисту прав дітей його заяву про можливість продажу належної йому 2-кімнатної квартири АДРЕСА_1, де правом користування наділений малолітній ОСОБА_5, за умови одночасного придбання на ім’я дитини 1- кімнатної квартири АДРЕСА_2. За таких умов позивач зможе придбати для себе окреме житло в тому числі. Відповідно до витягу з протоколу № 12 засідання комісії з питань захисту прав дітей при Шевченківській районній державні адміністрації від 24 червня 2015 року комісія одноголосно підтримала заяву позивача, але у зв’язку з тим, що мати дитини ОСОБА_4 категорично заперечувала проти надання відповідного дозволу, рекомендували звернутися до суду. Таким чином, просив позов задовольнити. Також зазначав, що відповідач чинить перешкоди в користуванні квартирою, яка йому належить на праві власності, а тому вважав, що є всі підстави для її виселення із посиланням на положення  ст. ст.29, 383, 391 ЦК України та ст. 64, 116, 157, 161 ЖК Української РСР, оскільки відповідач не сплачує комунальні послуги, створює неможливим подальше користування його власністю, виселила його із власної квартири через постійні сварки та фізичну розправу на очах дитини. Просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 4 травня 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 Надано ОСОБА_3 дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_1, в якій правом користування наділений малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з одночасним придбанням житла – квартири на ім’я малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди матері ОСОБА_4 Надано ОСОБА_3 дозвіл на придбання житла – квартири АДРЕСА_3 на ім’я малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди матері ОСОБА_4 у нотаріуса. У решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду апеляційної інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Встановивши, що малолітній ОСОБА_5 не має права власності у квартирі за адресою: квартира АДРЕСА_4, а лише право користування, тому до виключних повноважень органу опіки і піклування належить питання щодо надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло. Суд не наділений повноваженнями, які віднесені до виключної компетенції іншого органу влади або місцевого самоврядування. Сам факт припинення сімейних відносин із власником квартири не позбавляє колишніх членів його сім’ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_4 фактично зловживає своїми правами щодо адекватного та ефективного захисту прав малолітньої спільної дитини, фактично висуває вимогу щодо набуття майнових прав на житлове приміщення особисто за собою, зловживаючи як інтересами малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, так і власника цього житла ОСОБА_3 Відмовляючи у задоволенні позову в частині зняття з реєстрації ОСОБА_4 та надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_5 за адресою придбаного житла з одночасним зняттям з реєстрації по місцю проживання у квартирі АДРЕСА_1 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані вимоги є передчасними, права позивача в цій частині не порушені, до реєстраційного відділу державної міграційної служби м. Києва з вказаною вимогою позивач не звертався.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції є правильним, ґрунтується на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Судами установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 25 вересня 2010 року по 3 вересня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають дитину – малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розірвання шлюбу, ОСОБА_4 разом із дитиною проживають в квартирі АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_5 на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 27 липня 2000 року.

За змістом ч.ч. 1, 2, 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно із витягами з протоколів від 11 березня 2015 року № 5 та від 25 березня 2015 року № 6 засідання комісії з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації розглянуто заяви ОСОБА_3 про продаж належної йому 2-кімнатної квартири за адресою: квартира АДРЕСА_4, де правом користування наділений малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за умови одночасного придбання на ім’я дитини 1-кімнатної квартири АДРЕСА_5  з метою покращення майнових прав дитини, комісія не заперечувала проти продажу квартири за умови одночасного придбання на ім’я дитини  1-кімнатної квартири за адресою: квартира АДРЕСА_5.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов дитини від 12 березня 2015 року, квартира АДРЕСА_5 придатна для проживання дитини. Надалі комісією повторно прийнято рішення про можливість продажу квартири АДРЕСА_4 за умови одночасного придбання на ім’я дитини 1-кімнатної квартири АДРЕСА_5 та запропоновано ОСОБА_5 звернутися до суду.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для надання дозволу на продаж квартири, є правильним. Комісією з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній в м. Києві державній адміністрації надано дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_4, в якій правом користування наділений малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з одночасним придбанням іншого житла на ім’я малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Також зазначено, що мати малолітнього ОСОБА_4 категорично проти відчуження квартири, витяг з протоколу від 27 квітня 2016 року № 9.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження зазначених вище обставин, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для виселення ОСОБА_4 із спірної квартири.

Доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з’ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне й обґрунтоване рішення, подані касаційні скарги слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 4 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий  Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В.Закропивний

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик

 

 Цікава судова практика по нерухомості.

 

Юридичні консультації по нерухомості.

 

Нотаріус – оформлення угод по нерухомості у Києві.

 

Оцінка квартир в місті Київ.

 

Технічні паспорти на квартири для нотаріуса.

 

Агентство нерухомості у місті Київ.

 

Позовні заяви по нерухомості у Києві.

 

Юридическое сопровождение сделок.

 

 

 

Про автора Адвокат Київ

Адвокат спадкування, нерухомість та сімейні спори. Юрист по спадкових питаннях, питаннях повязаних з нерухомістю та сімейними спорами. Юридичні консультації адвокатів та юристів: спадкове право, спори щодо нерухомості та поділу майна в Україні та Києві.
Опубліковано у Купівля-продаж нерухомості, Нерухомість, Судова практика | Теґи: , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *